МНПТ "Обереги"
Вт, 27.06.2017, 16.11
Меню сайту

Категорії каталогу
Різне [9]
Наші праці [26]

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

null

null

Статистика

Наше опитуання
Українські етнічні території: Кубань, Холмщина, Підляшшя, Стародубщина і т.д. мають бути:
Всього відповідей: 233

Головна » Статті » Наші праці

Оформлення ідеології самодержавства в Росії.
Оформлення ідеології самодержавства в Росії.
Історичний аспект.
Самодержавство - необмежена, деспотична монархічна форма державного правління, за якої верховна влада належала одній особі (царю, імператору), грунтується на сваволі правителя. Для цієї форми правління характерний найвищий ступінь централізації державної влади.[1,с.8]
Витоки й утвердження самодержавного режиму в Московській державі залишаються однією з найдискусійніших проблем російської історії. Вивчення її дасть можливість зрозуміти складні процеси внутрішньополітичного життя Московської держави.
В історичній літературі більшість учених, насамперед В.Ключевський, В.Кобрін, А.Карпов, вважали, що на становлення деспотичної моделі державного правління у Великому князівстві Московському значний вплив мали Візантійська імперія та Золота Орда. На їх думку, запозичення візантійських концепцій "богообраності" імперської влади були трансформовані великими московськими князями та їх оточенням у ідеологічну теорію "Москва - третій Рим". Вона стала основою для обґрунтування російського месіанства і визначила на декілька століть подальший етнополітичний розвиток Росії. [2]
Чому ж Третій Рим? У 395 р. Римська імперія була розділена між двома братами на Східну (Візантію) і Західну імперії, що послабило обидві держави, особливо Західну. В 476 р. вождь скірів Одоакр скинув останнього римського імператора, відіславши знаки його влади в Константинополь.[3,c.223-224] З цього часу Константинополь стає «другим (Новим) Римом» офіційно. Візантія була єдиним законним спадкоємцем Риму. В зв’язку з цим, суттєвою рисою державної доктрини було відновлення єдності Римської імперії. [4,c.255] В 1453 р. турки-османи захопили Візантію - «другий Рим» теж впав. Після захоплення Константинополя багато ідеологів Візантійської імперії та православ’я емігрували до Москви. Ці православні священники на догоду московським самодержцям проголосили Москву єдиним законним духовним спадкоємцем православного Константинополя. [5,с.86]
Важливу роль у формуванні засад деспотизму у Московській державі відігравала Золота Орда. Вона поступово ставала для її правителів взірцем у розбудові державних інституцій.
Північно-східна Русь більш ніж 200 років перебувала під владою Золотої Орди. У виснажливій боротьбі за ярлик на великокняжий пестол, збирання данини, яку заохочують самі ординці, велися міжусобиці, найсильнішими виявляються Тверське й Московське князівства. Лише наприкінці XV століття Москва остаточно долає опір усіх своїх конкурентів. У князівських усобицях активну участь бере православна церква. І це не випадково – в усіх руських землях церква на той час є вже серйозною силою, духовенству належить духовна, ідеологічна влада, остання дає змогу ефективно впливати на політику. Надаючи тим чи іншим князям підтримку в міжусобній боротьбі, єпархії та монастирі отримують від них щедрі винагороди та інші "милості". Московський князь Іван Калита домагається перенесення з Володимира до Москви митрополичої резиденції, відтак верхівка церковної ієрархії стає важливим московським політичним союзником.[6] Скориставшись складною ситуацією, в якій опинився Константинополь під ударами турок-осман, 15 грудня 1448 р., Москва позбавила сану канонічно поставленого митрополита Ісидора і самочинно, без згоди Вселенського патріарха, оголосила про свою церковну автокефалію, обравши свого власного митролита з титулом “Московського”, до того митрополит носив титул Київський хоча мав резиденцію спочатку у Владимирі потім у Москві. Цей вчинок пояснили буцім-то “відпадінням” греків від справжнього православ’я в унію з католицьким Римом, яка була проголошена на Ферраро-Флорентійському соборі 1438-1439 рр. За це самочинство Константинопольський патріархат наклав на Московську церкву відлучення, яке не скасоване й досьогодні. А що стосується відлучення, накладеного на Москву “уніатським” патріархом Константинопольським Григорієм III, як про це говорить проф. Карташов, то воно підтримувалось Вселенськими патріархами і після відновлення православ’я.[7]
Відтак релігійні лідери прагнуть залучитися підтримкою князів. У XV ст. до Москви потрапляє єретичний (реформаторський) рух - "жидівство", який намагається порушувати питання про секуляризацію частини церковної земельної власності. На боротьбу з єрессю піднімається ортодоксальне духовенство – "осифляни", ідейно очолювані Йосипом Волоцьким. Боротьба між "жидівством" і "осифлянами" точиться у традиційній для Московії формі – за можливості впливати на Великого князя. У руслі зазначених інтенцій ставленик "жидівства" митрополит Зосима у 1492 році оприлюднює "Виклад Пасхалії" – календар щорічних пасхальних свят на наступну "восьму тисячу" років – у якій доводить, що тисячоліття починається з "нового царя Костянтина" і "нового Рима" або "нового града Костянтина". В образі нащадка видатного візантійського василевса Костянтина митрополит Зосима алегорично подає московського князя Івана ІІІ, а "новим Римом" та "новим градом Костянтина" називає Москву. [6] Що дає початок ідеології третього Риму.
У 1523-1524 роках авторитетний у новгородсько-псковських та московських релігійних колах богослов чернець Філофей Псковський у посланні "великокняжому дяку" М.Г.Місюрю Мунехіну пише: "Скажемо кілька слів про нинішнє православне царство світлійшого й високостольнішого государя нашого, який є єдиним християнським царем в усій піднебесній і керманичем святих Божих престолів святої вселенської апостольської Церкви, котра – замість римської й константинопольської – знаходиться в богорятівному граді Москві… Всі християнські царства завершили своє існування й зійшлися в єдиному царстві нашого государя; за пророчими книгами це є Ромейське царство. Бо два Рима впали, третій стоїть, а четвертому не бути". Ідею "Москва – це третій Рим" відразу ж підхоплює місцеве духовенство. Зокрема, її використовує сам Філофей у своєму посланні вже самому великому князю Василю Третьому в в якому пропонує «браздодержателю святых божих церквей», істинному і єдиному християнському царю взяти на себе місію єднання всіх слов’янських народів і християнських церков під скіпетром білого царя. (послання написане в межах 1524-1526 років); на нього спирається невідомий автор послання Василю Третьому під назвою "Про образи церкви" (30-40-ві роки XVI століття). Поряд із цим духовенство витратило багато років і зусиль для того, щоб розтлумачити князям та боярам її виняткову вагу. Ця ідея набуває офіційного статусу аж у 1589 році. Саме цього року ідеологія "третього Риму" використовується як аргумент на користь оголошення автокефалії московської церкви. В грамоті Московського помісного собору, адресованій царю Федору Івановичу й підписаній константинопольським патріархом Єремією ІІ та чільними діячами московської церкви, говориться: "Твоє ж, благочестивий царю, велике російське царствування, Третій Рим, благочестям усіх перевершить". Відтоді в московських державних документах постійно зустрічаються, приміром, такі формулювання: "В Богохранимом царствующем граде, в Третьем Риме", "Святая и Великая Россия, третий Рим".[6] Борис Годунов добивався проголошення патріархату в Москві, яке відбулося в 1589 році. Дарма, що 140 років московська церква існувала в повній ізоляції від світового православ’я. Не “канонічність” і “благодатність”, а геополітичне становище та матеріальне багатство дозволяли Москві претендувати на провідне місце у православному світі. Адже Вселенські патріархи в окупованому турками Константинополі, на вдміну від московських митрополитів, бідували й були безправними. У 16 ст. збіднілі східні патріархи були змушені звертатися до Москви за милостинею. У 1588 р. в Москву приїхав новообраний Константинопольський патріарх Ієремія , щоб, як звичайно, просити грошової субсидії. Під час аудієнції в Кремлі тодішній правитель Борис Годунов від імені слабоумного царя Федора Івановича дав йому зрозуміти, що царський уряд у відповідь чекає від патріарха послуги, а саме — постанови Вселенського собору про запровадження в Москві свого, російського патріарха. Патріарх Ієремія, згідно церковних канонів, не мав права самостійно вирішувати це питання без погодження з Синодом своєї церкви та іншими патріархами. Переговори затяглися майже на пів року і не дали ніякого результату. Але московські можновладці не могли його відпустити, тому застосували до патріарха терор: посадили під домашній арешт. Побачивши безвихідь, патріарх Ієремія через своїх радників запропонував Б.Годунову компроміс: він згоден сам лишитися в Москві й перенести сюди свою патріаршу кафедру. Від імені царя патріарху запропонували: якщо він хоче лишитися, йому дадуть резиденцію у Володимирі, а в Москві, як і раніше, буде свій московський митрополит. Якщо ж він не схоче, то нехай поставить в Москві патріарха. На такі умови Ієремія погодитися не міг. Поставити в Москві патріарха - росіянина Ієремія не міг, бо владний розпоряджатися лише своєю катедрою, він відмовив. Державний канцлер дяк Андрій Щелкалов у приватній розмові пообіцяв Ієремії багатих дарунків і благополучного повернення додому, якщо той поступиться. Але патріарх все ще опирався. Тоді грекам без зайвих церемоній було сказано, що їх просто утоплять в річці. Час неспокійний, по дорогах бродить чимало розбійників, і навряд чи безвістно зниклих супутників патріарха хто-небудь буде шукати з далекого Константинополя... Мабуть, останні аргументи московських сановників виявилися найпереконливішими. 26 січня 1589 р. патріарх Ієремія покірно виконав все, що від нього вимагали, і поставив патріархом Московським приятеля Бориса Годунова митрополита Йова. Перед відїздом патріарха московити стали вимагати підписати складену в Москві фальшиву постанову Вселенського собору про запровадження Московського патріархату. Ієремія відмовився це зробити, оскільки грамота була складена російською мовою, а грецького перекладу не було. Тоді знову в хід пішли погрози. Радник патріарха грецький митрополит Дорофей порадив Ієремії підписати грамоту, таємно наклавши на неї закляття. На соборній постанові, крім підпису Ієремії, були проставлені імена членів Синоду Константинопольської церкви. Цей документ зберігся в архівах, й ті історики, що його бачили, запевняють, що що всі ці підписи зроблені однією рукою...[7] Так у Москві постав “Третій Рим”.
Російська імперія повинна була зрівнятися з Римською імперією, бути спадкоємницею імперії Візантійської і стати східнослов’янською православною імперією. Саме тому ідеологія «Москва - третій Рим» потребувала якогось засвідчення. Московські ідеологи вдаються до відвертої брехні та фальсифікації: офіційно поширюється апокрифічне “Сказаніє о бєлом клобукє”, згідно з яким Ісус Христос передав апостолу Петру білий патріарший клобук, який унаслідували Константинопольські патріархи. Але під час падіння Цареграда під ударами мусульман цей клобук зник і “чудесним чином” перенісся в Москву. Так, за допомогою нісенітниць, готувався грунт для утвердження Московського патріархату. [7]
В 1472 р. Іван III одружився на племінниці останього візантійского імператора Софії (Зої) Палеолог, після чого великокняжим гербом став візантійський двоглавий орел. Іван ІІІ міняє стиль одягу государя: під час церемоній він мав показувати відмінність від підданих. В руках у нього був скіпетр і держава— символи верховной влади. На голові— великокнязівська корона, «шапка Мономаха», викованна із золота тюбетейка, опушенна хутром увінчанна вже в Москві хрестом. Вірогідно, що вона була подарована Івану Калиті ханом Узбеком. Офіційна московска легенда початку XVI століття «Сказание о князьях Владимирских» розказувала, що це нібито візантійська корона, що перейшла до Володимира Мономаха від його діда, візантійського імператора Константина Мономаха, як знак найвищої влади. [8,с154] На підтвердження права Москви на спадщину Константинополя виникла фантастичний родовід московських князів, в якій фігурували такі міфічні та історичні особи як біблійний Ной, фараон Рамзес, імператори Риму та Константинополя Август і Константин, король Прус, київські князі Володимир Великий та Ярослав Мудрий тощо. [5.с.86]
Укріпленню самодержавства і централізації мав сприяти і новий титул царя, який Іван IV принял незадолго до московського повстаня — в січні 1547 р. Тепер государь був не просто старшим із князів, а царем титул якого рахувався рівним імператорскому, так називали візантійських імператорів і ханів Золотої Орд. Після приєднання Казанського и Астраханського ханств Іван IV став називати себе царем Казанським і Астраханським, тому, що хана на Русі завжди царем називали. Відтоді царський титул Івана IV став більш переконливим в суспільстві.[8,с.155-157]
Доктрина Москва - третій Рим передбачала пріоритет царя, імператора і самодержавних структур у духовному житті суспільства, підпорядкованість церковного життя самодержавній владі, збирання всіх націй і народів у державну єдність—імперію, поривання до чільної ролі, до гегемонії у всесвітньому масштабі.
Московська держава з перших же кроків свого зміцнення внаслідок територіальних завоювань починає претендувати на українські землі, що входили тоді до складу Польсько-Литовської держави. І хоча Василій III ще в XV ст. присвоїв собі титул царя всея Русі, католицький Захід не знав такої держави, як Московська Русь, — знав Московію, Татарію. Пройшло майже півтора століття, поки вдалося окупувати і прилучити до Московського царства Україну і таким чином приєднати до своєї короткої історії величаву і авторитетну історію Київської Русі. Підчас царювання Олексія Михайловича порожній титул царя всея Русі завдяки приєднанню України до Московії набув історичної змістовності, бо з цих пір Московське царство «набуває» історичного правонаступництва Київської Русі, а московська церква приєднується через Київ традиційним духовно-релігійним зв’язком із Візантією.
Ця насильницька акція була логічним наслідком реалізації московської месіянської ідеї — ідеї імперіалістичної, яка перевищувала суто національні завдання і була зорієнтована на утвердження міфу «Москва — Третій Рим» — на посилення ролі православної Москви як вселенського духовно-релігійного центру.
В цій же статті, підсумовуючи, наголошую, що доктрина "третього Риму" закономірно постає на таких визначальних засадах російської життєвості і духовності XV–XIX століть, як православність, самодержавність, общинність, експансивність. Водночас вона ідеологічно оформлює ці засади і, спираючись на них, підпорядковує суспільство й церкву державі та її імперським завданням.
Справжнє самодержавство витворився в часи Петра I, а започаткував цей процес Іван III. князь котрий прийняв татарський титул “цар”, збагативши його візантійською формулою “з Божої ласки”. У спадок від половецької культури московські князі отримали спосіб правління, заснований на терорі, вони удосконалили його і “реформували”. “Божа ласка” уповажнювала Івана III і його наступників до застосування терору. Володар землі руської повинен був бути справедливим і суворим. У старих літописах обидві ці риси взаємонакладалися і не могли існувати одна без одної.

Список використаних джерел
1. Михальчук Петро. Термінологічний і хронологічний довідник з історії України. Видання друге, доповнене і перероблене. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - 192 с.
2. Василь Дебенко. «Генеза деспотизму у Московській державі за Івана IV.» Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис Галичина(2003): № 9. Online. Available: http//www.galiciania.narod.ru
3. Білоусько О. А. Україна давня: Євразійський цивілізаційний контекст. Карти, таблиці, ілюстрації: Посіб. для вчителя. - К.: Генеза, 2002. -272.: карти, табл., іл.
4. Алексієвець М.М., Шама О.І. Історія світової культури: Частина перша: від Первісності до Ренесансу. - Тернопіль: Лілея, 2006. - 528 с.
5. Залізняк Л. Л. Первісна історія України: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1999. - 263 с: іл.5.
6. М.М. Самардак. Доктрина "третього Риму" на тлі московсько-російської соціокультурної реальності.- 2006. Available: http//www.nbuv.gov.ua.
7. Олександр МОРОЗОВ. 3акляття Патріарха Ієремії або „Канонічні" підвалини Московського патріархату. „Високий Вал", 6 листопада 2006. Online. Available: http//www.sian-ua.info
8. История России с древнейших времен до 1861 года: Учеб. для вузов/Н.И.Павленко, И.Л.Андреев, В.Б.Кобрин, В.А.Федоров; Под ред. Н.И.Павленко. — 2-е изд., испр. — М.: Высш. шк., 2001.— 560 с: карты.

Категорія: Наші праці | Добавив: Tarikkk (23.03.2009) | Автор: Тарас Савків
Переглядів: 2336 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всього коментарів: 2
2  
Дякую за статтю)
Я, до речі, зовсім недавно взнав, що існувала крім цього і теорія, що суперничала з третім Римом. Це другий Єрусалим, яким мав бути...Київ. Цю теорію підтримував в свій час Острозький, але вона в силу різних причин програла третьому Риму.

1  
цікаво....кидай ще

Добавляти коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Хостинг від uCoz