МНПТ "Обереги"
Пн, 18.12.2017, 05.12
Меню сайту

Категорії каталогу
Різне [9]
Наші праці [26]

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

null

null

Статистика

Наше опитуання
Українські етнічні території: Кубань, Холмщина, Підляшшя, Стародубщина і т.д. мають бути:
Всього відповідей: 235

Головна » Статті » Наші праці

Подвижницьке життя та наукова діяльність Д. Яворницького
Цаль Андрій Студент історичного факультету Тернопільського національного університету ім. В. Гнатюка Подвижницьке життя та наукова діяльність Д. Яворницького “Все знесу, все перетерплю, а землю козацьку не кину”. Д. Яворницький. Подвижницьке життя та наукова діяльність відомого історика, археографа, лексикографа, фольклориста, етнографа, письменника та поета Дмитра Івановича Яворницького – яскравий та привабливий приклад самовідданого і безкорисливого служіння своєму народу. Людина енциклопедичних знань, різнобічних інтересів, фанатично відданий науці, Яворницький за своє довге життя організував і успішно здійснив безліч археологічних та етнографічних експедицій, подорожей в пошуках пам’яток історії та культури. Народився Д.І.Яворницький 8 листопада 1855 р. в с. Сонцівці Харківського повіту, Харківської губернії (нині с. Борисівка Дергачівського р-ну) у родині псаломщика. Початкову освіту здобув у рідному селі. 1874 р. поступив до Харківської духовної семінарії, але не скінчив її. Його вабили світські науки, особливо історія, література, мистецтво, це визначило подальші шляхи навчання та праці. У 1877 р. Яворницький покинув семінарію. Того ж таки 1877 р. він успішно склав екзамени на історико-філологічний факультет Харківського університету. Час навчання в університеті припадає на вельми сумний період в історії української культури і літератури. Наступ реакції в 70-80-х роках супроводжувався забороною української мови, переслідуванням прогресивних письменників і вчених. Тільки мужні люди, справжні патріоти вітчизняної культури могли зважитись у таких умовах активно працювати в галузі українознавства, публічно виступати на захист рідного письменства. У харківському університеті, зокрема, такими були відомі вчені-філологи: Олександр Потебня, Микола Сумцов, наукові інтереси яких охоплювали всю слов'янську філологію. Від своїх вчителів Яворницький сприйняв і потяг до різносторонніх знань, і почасти їхню наукову методологію. У 1881 році він закінчив історико-філологічний факультет і був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. За відхилення запропонованої теми з історії Фінляндії його позбавили можливості працювати в університеті. Одночасно молодий дослідник викладав історію в одній із гімназій Харкова. У період навчання та роботи в Харкові (1877–1885) Д.Яворницький майже щороку під час канікул або відпусток вирушав у подорожі запорізьким краєм, витрачаючи на це свій і без того мізерний заробіток. Він обстежив усі місця, де колись містилися коші, місця господарської діяльності козаків, битв із ворожими військами, фортеці, лісові урочища, дніпровські пороги, степові могили, церкви і монастирі на величезній території колишнього Запорізького краю. Там учений робив археологічні розкопки й топографічні виміри, замальовки пам'ятних місць, збирав документи і матеріали, свідчення старожилів, пісні, думи, легенди, перекази про життя і подвиги запорожців. Усе це дало дослідникові величезний матеріал для написання історії запорозьких козаків та славнозвісної Січі. Він невтомно розшукував документи в архівах Харкова, Катеринослава, Одеси, Києва. Молодого обдарованого історика у 1883 році обирають членом Історико-філологічного товариства, яке було засноване при Харківському університеті, що діяло з 1877 року. Там працювали О.Потебня, М.Сумцов, Д.Багалій, О.Єфименко, І.Манжура. У Харкові місцеві чиновники робили все, щоб перешкодити молодому вченому працювати у галузі українознавства. Під підозрою виявилися і його експедиції в Запорізький край та публічні виступи. Це привело до того, що Д.І.Яворницький влітку 1855 року переїхав до Петербурга, де влаштувався викладачем історії і літератури приватної гімназії, викладав в кадетському корпусі, театральному училищі. Працював в архівах. Тут він близько зійшовся з І.Рєпіним, В.Стасовим. Дружба з І.Рєпіним збережеться на все життя. Відомо, що Д.І.Яворницький був діяльним радником великого російського художника у створенні знаменитої картини “Запорожці" і навіть позував йому в одязі січового писаря. Тоді ж у гуртку прогресивної інтелігенції Яворницький познайомився з художниками М.Микешиним, І.Шишкіним, К.Маковським, зустрівся з корифеями української сцени М.Кропивницьким, М.Заньковецькою, М.Старицьким, М.Садовським, М.Саксаганським, І.Карпенко-Карим. У 1892 році за настійною вимогою тодішнього міністра освіти Делянова Яворницького було заслано на три роки до Ташкента під нагляд поліції із забороною викладання. По суті, це було заслання (1892–1895). Але й цей час він використав в інтересах науки. Саме у Середній Азії він посилено працював над монографією про народного героя Івана Сірка. Історична праця охоплює останній період життя і діяльності Івана Сірка (1659–1680), коли розквітнув його талант політичного діяча і полководця. Д.І.Яворницький здійснив історико-топографічне і археологічне дослідження і в 1893 році опублікував “Путівник по Середній Азії”. У 1895–1896 рр. Д.І.Яворницький працював у варшавських архівах. У 1896 р. на запрошення В.Ключевського він приїхав до Москви і став приват-доцентом Московського університету, де до 1905 року читав курс археології, історії України і запорізького козацтва. Під час перебування у Москві Дмитро Іванович відвідував літературно-художній гурток, у якому брали участь А.Чехов, В.Короленко та інші прогресивні літератори. У 1901 році Д.І.Яворницький захистив при Казанському університеті магістерську дисертацію, в основу якої було покладено перший том “Історії запорізьких козаків”. Щоб мати уявлення про місця, де доводилось бувати запорожцям під час морських походів і в тяжкий час турецької неволі, а також для роботи в архівах, Яворницький їздив до Туреччини, Ірану і Палестини. За словами самого Д.І.Яворницького, він “слідами запорожців обійшов увесь світ”. З 1905 р. й до кінця своїх днів Дмитро Іванович постійно жив у Катеринославі (з 1926 р. Дніпропетровськ) і очолював місцевий історико-археологічний музей. У 1918 р. Дмитра Івановича обирають членом-кореспондентом Української Академії наук. Він – завідувач кафедри історії України місцевого університету, голова науково-дослідної кафедри історії України, першої подібної установи в Україні. Під його керівництвом ведуться археологічні розкопки на Дніпробуді, за його редакцією починає виходити (вперше і востаннє) науковий збірник історичного музею. 1 липня 1929 р. за підтримки академіка Д.Багалія Дмитра Івановича разом з М.Яворським та М.Слабченком обрали дійсним членом ВУАН. Але масовий більшовицький терор, що розпочався невдовзі, обірвав наукову діяльність історика. У 1930–1939 рр. його твори не публікувалися, наукові установи, які він очолював, були ліквідовані, сам Д.Яворницький зазнав цькування і гонінь. 27 серпня 1933 р. в місцевій партійній газеті “Зоря” з'являється стаття – донос А.Горба “Кубло націоналістичної контреволюційної пропаганди (Про роботу історико-археологічного музею)”, після якої вдома у Дмитра Івановича зробили обшук і “вичистили з музею як контру”. Згодом натиск на нього послабили, повернули пенсію і дали дожити до смерті, що спіткала видатного діяча 5 серпня 1940 року. Д.Яворницький підтримував стосунки з діячами науки, літератури, культури. Він листувався з М.Лисенком, М.Коцюбинським, І.Репіним і В.Самійленком, М.Струнниковим, М.Самокишем, М.Кропивницьким і П.Саксаганським, Б.Грінченком і Остапом Вишнею, М.Сарицьким і Нечуєм-Левицьким, був добре знайомий з Лесею Українкою, зустрічався з Л.Толстим, дружив з М.Телешовим, В.Гіляровським та ін. Літературна творчість – одна зі складових розмаїтого таланту Д.Яворницького. Белетристичні та поетичні твори містять різнобарвну палітру думок і почуттів Яворницького як митця, художника слова дають можливість глибше, повніше зрозуміти його духовний світ. Перший великий прозовий твір, яким Яворницький започаткував свій прихід в літературу – повість “Наша доля – Божа воля” – виношувався письменником довгі роки і був опублікований у 1901 р. у журналі “Киевская старина”. Повість була прихильно зустрінута і критиками, і читачами. Епіграфом до твору Яворницький взяв запорізьку приказку “спробувати пера та чорнила – яка в йому сила”. Появу літературних творів Д.Яворницького вітали Б.Грінченко, І.Нечуй-Левицький, М.Сумцов, Олена Пчілка та ін. За манерою письма Яворницький належав до генерації українських белетристів, які орієнтувалися на художньо-епічну традицію Х1Х ст. Сюжети для творів Яворницькому давало спілкування з селянами, міщанами, панами, священослужителями під час подорожей “по слідах запорожців”. У творчому доробку письменника роман: “За чужий гріх”(1907 р.); повісті: “Наша доля…”, “Христос у серці чоловіка” (1905 р.), “У бурсу! У бурсу! У бурсу!” (1908 р.) та ін. Оповідання, новели “Русалчине озеро”, “Драний хутір”, “Добрий пастир”, поетична збірка “Вечірні зорі” (1911 р.) та ін. Його твори б'ють на сполох, як козацькі литаври. Сам автор мріє бачити Україну розкутою, усміхненою, вільною. У пам'яті нащадків назавжди збережеться гідний наслідування подвижницький приклад ученого, самовідданого лицаря науки, життєвим кредо якого був вислів: “Душу свою віддай, а трудись, працюй”. Нащадки високо оцінили доробок академіка Д.І.Яворницького. Дніпропетровський історичний музей носить його ім'я, меморіальний будинок вченого став філіалом музею. Прах Дмитра Івановича поховано тут же, біля музею, якому він віддав усе своє свідоме творче життя. Яворницький в останні десятиріччя повертається із забуття. Перевидано такі його твори: тритомну “Історію запорозьких козаків”, “Запорожжя в залишках старовини та переказах народу”, “Історія міста Катеринослава”, “Дніпрові пороги”, “Іван Дмитрович Сірко”, “Українські народні пісні, наспівані Д.Яворницьким” та ін. 1. М Абросимова С. Академік Д.І.Яворницький і розвиток музейної справи в Україні (з нагоди 150-річчя Дніпропетровського історичного музею ім. Д.Яворницького) /С.Абросимова // Київ. старовина. – 2000. – № 1. – С.97– 105. 2. К2-71291 Абросимова С.В. Д.І.Яворницький і харківські вчені /С.В.Абросимова // З минувщини Подніпров'я: Зб. Матеріалів наук. конф.-Дніпропетровськ: Дніпро, 1995. – С. 46–51. 3. М Абросимова С. Спільна праця на загальну користь України: (Листування Є.Чипаленка і Д.Яворницького) / С.Абросимова, Ю.Мицин //Київ. старовина. – 1996. – № 1. – С. 30–33. 4. М Абросимова С. Яворницький та його доба у листах сучасників /С.Абросимова // Хроніка 2000. Наш край. – 1993. – Вип.3–4 (5–6). – С.128–157. 5. К2-71291 Василенко Н.Є. Д.І.Яворницький – письменник /Н.Є.Василенко // З минувщини Подніпров'я: Зб. матеріалів наук. конф. – Дніпро, 1995. – С.36–41. 6. М Гапусенко І.М. Д.І.Яворницький як історик ( До 125-річчя з дня народження ) / І.М.Гапусенко // Укр. іст.журн. – 1980. – № 12. – С. 131–133. 7. Дмитрий Яворницкий возврвщается к землянам: ( К 140-летию со дня рождения ученого) // Правда Украины . – 1995. – 10 нояб. 8. А 389796 Дмитро Іванович Яворницький / За ред. К.Г.Гулистого. – К.: Наук. думка, 1969. – 59 с. 9. Дубровський В. Дмитро Іванович Яворницький: (Спогад.) / В.Дубровський // Новий літопис. – 1964. – № 13. – С .19–38. 10. К2-71257 Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького: Каталог музейн. колекції. – Дніпропетровськ: Пороги, 1992. – 221с. 11. Заруба В. Великий історіограф / В.Заруба // Київ. старовина. – 1996. – № 1. – С. 3–18. 12. М Зленко Г. “Із пасті зуавни…” / Г.Зленко // Вітчизна. – 1964. – № 11. – С. 218. 13. Зобенко М. “Синку, відгукнися до мене”: Трагічне в долях Д.Яворницького та І.Шаповала / М.Зобенко // Слобожанщина. – 1999. – № 12. –С. 2–27. 14. М Куржаєв С. Східні зорі академіка Д.І.Яворницького / С.Куржаєв, В.Ульяновський // Всесвіт. – 1992. – № 3–4. – С.168–170. 15. Корж М. Літописець запорізького козацтва: (До 140-річчя від дня народження Д.І.Яворницького) / М.Корж // Панорама. – 1995. – № 50 (дек.). – С. 10. 16. М Лазоренко А. “Слідами запорожців обійшов увесь світ…”/ А.Лазо-ренко // Донбас. – 1989. –№ 1.– С. 95–96. 17. М Листи до Д.І.Яворницького // Хроніка 2000. Наш край. – 1993. – Вип. 3–4 (5–6). – С.136–157. 18. М Неопубликованные письма Д.И.Яворницкого к И.С.Репину // Радуга. –– 1967. – № 10. – С. 154–169. 19. М Олійник-Шубаровська М. 50 листів Д.І.Яворницького до Я.П.Новицького / М.Олійник-Шубаровська // Наука і суспільство. –
Категорія: Наші праці | Добавив: Tsal (23.04.2008) | Автор: Андрій
Переглядів: 2239 | Рейтинг: 4.8/5 |

Всього коментарів: 0
Добавляти коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Хостинг від uCoz