МНПТ "Обереги"
Пт, 28.07.2017, 06.51
Меню сайту

Категорії каталогу
Різне [9]
Наші праці [26]

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

null

null

Статистика

Наше опитуання
Українські етнічні території: Кубань, Холмщина, Підляшшя, Стародубщина і т.д. мають бути:
Всього відповідей: 233

Головна » Статті » Наші праці

Валерій Марченко

Валерій Марченко

Щирий, красивий, іронічний, чарівний європейський інтелігент, любляча життя людина. Щасливий і гордий. Так говорив про Валерія Марченка його друг та однотабірник Семен Глузман. Його друзі та родина кажуть, що зовні Валерій був схожий на кумира його ровесників кіноактора Жан-Поля Бельмондо. Кучерявий, у модних светрах і незмінних джинсах. Спортивний та ставний, і відважний: якось один не побоявся дати відсіч чотирьом хуліганам. Казав те, що думав, аргументовано відстоюючи свою позицію. Всіх дивував феноменальною пам’яттю й ерудицією. Чимало ровесниць віддавали йому перевагу перед іншими хлопцями. А Валерію подобалися дівчата старші – розумніші і серйозніші. Однак завести сім’ю так і не встиг. Не з власної вини.

Один із найвідоміших радянських правозахисників, літературознавець, перекладач, журналіст та патріот України Валерій Марченко народився 16 вересня 1947 року в Києві. Він ріс в оточенні справжніх українських інтелігентів: дідусь, Михайло Марченко, був відомим професором-істориком, першим радянським ректором Львівського університету, а потім (що на той час не дуже й дивувало) — в’язнем ГУЛАГу; мама, Ніна Марченко-Смужаниця, в молодості викладала в школі українську мову та літературу, потім стала вченим-педагогом, активним громадським діячем; дві її сестри професійно утверджувалися на тій же ниві. Та й глибоко шанований і улюблений вітчим Валерія (за визначенням Марченка-молодшого — «добрий геній нашої сім’ї»), Василь Смужаниця, досяг вершин у педагогіці.

Природньо, все це не могло не позначитися на формуванні особистості Валерія. Він навчався у київській школі №175, де, до речі, у 2004 році відкрився унікальний музей, присвячений В. Марченку. Після закінчення школи він навчався на філологічному факультеті Київського університету, одночасно вивчав тюркські мови в Бакинському університеті. Після закінчення навчання в університеті, з 1970-их – співробітник газети «Літературна Україна». Працюючи в газеті,  він пише статті, в яких відстоює чистоту рідної мови, душею уболіває за розвиток української культури, мріє про пробудження національної самосвідомості своїх співгромадян. За сумісництвом викладав українську мову і літературу в середній школі у Києві. Протягом 1971-72рр. опублікував ряд перекладів з азербайджанської творів С. Ахундова, Дж. Мамедкулі-Заде. У 1968-73рр. були написані, але не опубліковані літературознавчі розвідки про М. Зерова “Русское наследие неоклассика”, а також публіцистичні статті “Київський діалог”, “За параваном ідейності” та ін.. Обидві вищезгадані статті були “заарештовані”, і знаходилися в архіві КДБ УРСР по жовтень 1993р. Свої статті Валерій підписував літературним псевдонімом – Валентин Розум. Впродовж цих років В. Марченко друкувався у молодіжних виданнях Азербайджану та Туркменістану.

У 1973 році В. Марченко був вперше заарештований співробітниками КДБ. Здавалося б, «органи» вийшли на Валерія геть випадково: того дня він домовився зі знайомою друкаркою про зустріч у центрі міста, біля готелю. Через несподівано отримане термінове редакційне завдання прийти не встиг. Поки жінка очікувала його, до неї підійшов перехожий — розпитати, як проїхати за якоюсь адресою. Виявилося, іноземець. За ним, як тоді за будь-яким іноземцем, був установлений нагляд відповідних органів, і «хлопці в цивільному» про всяк випадок вирішили перевірити цю жінку, а переглядаючи вміст її сумочки, виявили там три примірники статті Валерія Марченка. Здогадатися про мету її розмноження було нескладно... Так з’явився привід для його арешту. Втім, згодом з’ясувалося, що ще до того на Марченка донесла знайома стюардеса.

За вироком Київського обласного суду відповідно до ст. 62 ч. 1 Кримінального кодексу УРСР “Наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський суспільний лад…, за поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС…” засуджений до 6 років позбавлення волі і 2 років заслання.

Відбував покарання у пермському таборі для політв’язнів. У таборах познайомився із українськими правозахисниками – І. Світличним, С. Глузманом та ін. В ув’язненні написав публіцистичні нариси, в яких висвітлював умови утримання  в’язнів у радянських таборах, трагічні події 1940-50-их у Західній Україні.

У Валерія були хворі нирки. І мама з труднощами діставала дефіцитні ліки. Сушила овочі та фрукти. Купувала теплу білизну. І домагалася, щоб передачі потрапляли до сина, хоча б тоді, коли він перебував у тюремних лікарнях.

У неволі Валерій, котрий уже відбувся як перекладач, продовжував удосконалювати знання англійської, польської та азербайджанської мов. І Ніна Михайлівна регулярно розшукувала й надсилала йому необхідну літературу. А він, знемагаючи від утоми після виснажливої, отупляючої підневільної роботи (шив у тюремній майстерні сумки, «яких вистачило б на весь Радянський Союз»; у тонкій арештантській білизні — із його-то нирками — слюсарював на 40-градусному морозі; щось там сторожив), потайки від наглядачів рятувався улюбленою розумовою працею і можливістю (нехай і через перешкоди, нелегально) доносити до людей «розумне, добре, вічне».

Із тюрми у 1976 пише відкритого листа до Вальтера Гайновського та Гергарда Шермана, журналістів з НДР, які на той час відстоювали права комуністів у Чилі. У листі він розповідає про суворі умови утримання в’язнів у радянських таборах: “…Вологі камери льохів у російську зиму помножте на зіпсутий харч вартістю дев’ять карбованців щомісячно – відплата за небажання стати таким, як Ви. Ваші співвітчизники доби Гітлера виглядали чеснішими, коли спалювали в крематоріях й не насолоджувалися тортурами, голодом, продовженим на роки.”

Окрім цього, весь час листується із своєю родиною, особливо із  матір’ю. У 1976 році пише листа до Генерального секретаря ООН Курта Вальдгайма з описом того, як принижують права людини в Радянському Союзі.

Після звільнення жив у Києві. Довго не міг знайти роботу, згодом працював сторожем. Далі займався перекладами, писав публіцистичні статті – “Там, у Київських печерах”, “ГУЛАГ”. Продовжував займатися правозахисною діяльністю, розсилав листи-протести проти існуючої тоталітарної системи. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР “Про посилення вивчення російської мови у школах України”, яку назвав “найсвіжішим Валуєвським указом”. 21 жовтня 1983 року вже тяжко хворого Марченка заарештовують вдруге і засуджують до 10 років ув’язнення у таборі особливого режиму та 5 років заслання. Етапом був відправлений у пермські табори, де незабаром відмовили нирки. 7 жовтня 1984 року Валерія Марченка не стало. Він помер у ленінградській тюремній лікарні. Прах сина Ніна Михайлівна перевезла до Києва, а поховала неподалік, у селі Гатне, поруч із його дідусем.

Після цих трагічних подій 15 жовтня 1984 року президент США Рональд Рейган зробив публічну заяву щодо смерті Валерія: “…Ми висловлюємо глибокий жаль і обурення в зв’язку з передчасною смертю Валерія Марченка. Його мужня боротьба за людську волю надихає усіх нас. Його загибель ставить нас перед фактом трагічного становища людських прав у Радянському Союз – становища, яке рішуче засуджують всі американці.” Аналогічну заяву зробив і Держдепартамент США. Через кілька років у Гамбурзі німецькою мовою вийшла книга про життя і творчість Марченка – “Я не маю ні дому, ні вулиці”. На сьогодні в Україні вже майже 12 років існує заснована Українсько-американським бюро захисту прав людини премія ім. Валерія Марченка, якої раз на рік удостоюються журналісти-правозахисники.

 

P.S. Зараз йому було б тільки 57. Вік життєвої мудрості і розквіту творчих сил. Але прожив він усього лише 37 років, із яких більше десяти провів далеко від України – в  ув’язненні, у засланні.  

Категорія: Наші праці | Добавив: Klapal (07.03.2008) | Автор: Володимир
Переглядів: 1178 | Рейтинг: 5.0/1 |

Всього коментарів: 0
Добавляти коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Хостинг від uCoz