МНПТ "Обереги"
Нд, 19.11.2017, 19.47
Меню сайту

Категорії каталогу
Різне [9]
Наші праці [26]

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

null

null

Статистика

Наше опитуання
Українські етнічні території: Кубань, Холмщина, Підляшшя, Стародубщина і т.д. мають бути:
Всього відповідей: 235

Головна » Статті » Наші праці

Дмитро Вітовський
Дмитро Вітовський
(1887-1919)

Один з видатних українських військових діячів, керівник Листопадового зриву у Львові, полковник УГА.
Народився майбутній командир 20 листопада 1887 року в звичайному галицькому селі Медуха (тепер Івано-Франків. обл.), в сім’ї простих селян. Після закінчення Станіславської гімназії навчався у Львові на правничому факультеті. Був організатором молодіжних товариств “Січ”, головою драгоманівської таємної організації, одним з найактивніших керівників студентської молоді. За участь у масових студентських виступах був відрахований з університету і заарештований у 1910 році (при цьому його позбавили звання старшини австрійської армії). Але все-таки зумів продовжити навчання у Краківському університеті.

З початком І Світової вступив у легіон січових стрільців. Спочатку був на посаді командира сотні, а згодом і куреня. Проявив військовий хист у численних боях січових стрільців: на горі Маківці у Карпатах, над р.Стрипа на Тернопільщині. Від початку Дмитро Вітовський був ідеологом та неформальним лідером стрілецтва.

Та діяльність полковника не обмежувалась лише військовими і політичними справами. В 1916-1918 рр. організовував українське шкільництво на Волині та Поділлі. Крім того, мав письменницький хист: найчастіше виступав під псевдонімом Гнат Буряк.

В кінці жовтня прибуває до Львова, де очолює Український військовий комітет, який 1 листопада здійснив повстання. Листопадовий зрив мав велике значення для Західної України: після нього було створено ЗУНР. Жителі Західної України, що ввечері 31 жовтня лягли спати підданими Австрійської імперії, зранку 1 листопада прокинулись громадянами незалежної української держави.

Вітовський не залишився осторонь процесів, що вирували в Галичині і став держсекретарем військових справ в уряді ЗУНР. У лютому 1919 року йде у відставку, проте бере участь у складі української делегації на Паризькій мирній конференції.

Загинув в авіакатастрофі над Сілезією, коли повертався до України, за нез’ясованих обставин. Похований був полковник УГА, герой українських визвольних змагань у Берліні на цвинтарі Гугенотів, а 1 листопада 2002 року його прах урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі у Львові.

В нашій історії, особливо новітній, не бракує постатей, що є прикладом мужності, самопожертви, нескореності. Ім’я Дмитро Вітовського є однією з яскравих зірок в пантеоні української слави.

“Мій патріотизм—се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо”
Іван Франко
Література

1. Тернопільський енциклопедичний словник. Том 1.
2. Історія українського війська. Том 2

Категорія: Наші праці | Добавив: Igorisius (07.12.2007) | Автор: Саківський Ігор
Переглядів: 561 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.5/2 |

Всього коментарів: 1
1  
Файно написав.

Добавляти коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Хостинг від uCoz