МНПТ "Обереги"
Пн, 25.09.2017, 06.32
Меню сайту

Категорії каталогу
Різне [9]
Наші праці [26]

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

null

null

Статистика

Наше опитуання
Українські етнічні території: Кубань, Холмщина, Підляшшя, Стародубщина і т.д. мають бути:
Всього відповідей: 235

Головна » Статті » Наші праці

Міжетнічні та інші конфлікти в Украні
План
Вступ
1. Проблема кримського вулкану
2. Політичне русинство
3. Інші міжетнічні конфлікти
Висновок
Список використаних джерел

Вступ
Актуальність дослідження. З утворенням незалежної держави України перед нею постало багато завдань. Українська держава офіційно утвердилась порівняно недавно, проте вже має безліч проблем, які вимагають негайного вирішення. Економічні, політичні, релігійні конфлікти спалахують по всій території країни і часом досягають загрозливих масштабів. Та найважливішими проблемами є проблеми етнічні, які є найнебезпечнішими, тому що непорозуміння між народами, що живуть на одній території призводять до плачевних наслідків—етнічної нетерпимості, відвертого протистояння. В Україні основних вогнищ декілька—це Крим, Закарпаття, де яскраво видно конфлікти. Але й інші області не застраховані від подібного ризику. Тому розгляд цих питань є актуальним в контексті міжнаціональних відносин в Українській державі.
Мета дослідження полягає у глибокому аналізі процесів і явищ, які спричиняють міжетнічні конфлікти, визначити їх вплив на політичну, культурну, релігійну ситуацію в країні.
Виходячи з мети дослідження сформовані наступні завдання:
 Пояснити причини виникнення та діяльність сил, які спричиняють конфлікти;
 Визначити вплив етнічних проблем на місцеву, загальнодержавну ситуацію в державі;
 Розкрити шляхи вирішення виходу з криз, які створюються міжетнічними конфліктами.
Об’єктом дослідження є роль міжетнічних конфліктів у процесах, що відбуваються в Україні.
Предметом дослідження є закономірності формування етнічних конфліктів, їх розвиток та специфіка, регіональні особливості.
Методологічною основою є історико-хронологічний, проблемний, порівняльний та статистичний методи розгляду досліджуваного матеріалу.

Проблема кримського вулкану
Колись на Кримському півострові діяло безліч вулканів, але вони згасли ще в доісторичну епоху. Хоча енергія їхня не згасла, а трансформувалась в іншу форму і дає про себе знати, час від часу. Історія цього клаптя української землі—це історія малих і великих, соціальних і військових конфліктів. Вулкан кримської історії впливав на долі багатьох народів, етносів і племен.
Зараз Крим знову ж таки є осередком нестабільності. Основною причиною цього є строкатість населення, розмаїття народів, кожен з яких претендує на право називатись господарем півострова. З цього випливає, що ніхто не є задоволеним своїм статусом, вважаючи, що його обділили.
Не менш важливою причиною є продумана державна політика стосовно Криму, точніше її відсутність. Україна як держава—неспроможна виробити власний вектор політики, який відповідав би національним інтересам.
Ці причини дозволяють висувати різноманітні національні претензії. Хоча дуже часто виходить так, що нестабільність стимулюється якимись зовнішніми чинниками. Одним з таких факторів є Чорноморський флот, точніше його російська частина (хоча від української частини вже нічого не залишилося). Хоча стратегічна роль флоту була символічною і за часів СРСР. Але стратегічними залишаються чорноморські бази, через які певні зацікавлені кола в Росії впливають на ситуацію в Криму. Фактор флоту у загальнокримських масштабах є досить значним, бо відслуживши на кораблі, моряки залишаються на півострові; російська влада великі кошти витрачає на спорудження дешевого житла, забезпечують роботою. Це, в принципі, не є поганим, але ці дії є лише створенням іміджу Росії як матері, що прийме блудних синів у своє лоно, нагодує і зігріє. Водночас Україна постає як така, що хоче вичавити якнайбільше соків з Криму, не турбуючись про його мешканців.
Російське населення в Криму вороже ставиться до України, зневажає її державні символи та мову. Особливо це проявляється у Севастополі, який продовжують називати “исконно русским городом”. Вимоги приєднати Крим до Росії є антиконституційними і за такі слова і дії потрібно нести відповідальність згідно чинного законодавства. Також звучать якісь вимоги про припинення тиску на російськомовне населення, зупинення українізації, хоча російській мові в Криму точно нічого не загрожує.
Татари—це корінні жителі півострова, які були піддані переселенню під час правління Сталіна і які є чи не найорганізованішою меншиною в Криму. З ними також пов’язано чимало конфліктів. Особливо це стосується питань про розподіл землі, придатної для сільськогосподарського обробітку, вирощування винограду чи рекреації. Проблема в тому, що часто ці землі вже зайняті або бізнес-структури мають свої плани щодо цих територій. Тому татари відстоюють свої права всіма можливими засобами. Наприклад, під час однієї з протестних акцій татари придумали цікавий спосіб пікету: вони безперервно ходили по пішохідному переходу туди й назад, блокуючи таким чином дорогу. При цьому вони не порушували правил дорожнього руху, але заблокували дорогу і привернули увагу до своїх проблем.
Українці є однією з меншин Криму, найменш захищеною, як це не парадоксально звучить. В Криму немає жодної української школи і проукраїнські виступи розцінюються не інакше як прояв крайнього націоналізму. Влада як центральна, так і місцева не звертають уваги на те, що робиться на українській території.
Цих три основних групи населення часто вступають у конфлікти і висувають свої претензії, більш чи менш обгрунтовані. Спробуємо їх коротко розглянути.
 На боці українців — міжнародно виз¬нане юридичне право, і претензія парламен¬ту Росії на Севастополь безпідставна, а територіальна цілісність України є непо¬рушною. Незважаючи на міжнародну під¬тримку, позиція України послаблюється демографічною характеристикою — бі¬льшість населення Криму — росіяни — і фактом входження Криму до складу Укра¬їни внаслідок рішення, винесеного колиш¬нім Радянським Союзом, чий авторитет і праведність в етнічних та політичних пи¬таннях як серед колишніх його республік, так і серед зарубіжних країн є, щонаймен¬ше, сумнівними. Але ж претензії України історично давніші за са¬му російську державу і сягають часів Київ¬ської Русі.
 Претензії Росії начебто враховують недавню історію та сучасний склад насе¬лення Криму — обидва ці положення є достатньо переконливими. На фоні сваві¬льної і напівлегальної передачі Радянським Союзом Україні частини Росії претензії на Крим останньої з юридичної точки зору виглядають досить привабливо. Але в та¬кому випадку російські посягання — з по¬зиції історичності — слабші за турецькі: Росія політично опікувалася півостровом лише 179 років, тоді як Туреччина, яка не має зараз жодних претензій, принаймні 300 років.[2:33] Ще вагомішим аргументом міг би бути сучасний склад населення, приб¬лизно 60 відсотків якого становлять росі¬яни, якби не те, що значна частина посе¬ленців прибула до Криму протягом остан¬ніх 40 років — у той час півострів адмініс¬тративно підпорядковувався Україні — і ли¬ше внаслідок примусової радянської кам¬панії заселення, що розпочалася після де¬портації кримськотатарського населення.
 Проблематичними є і претензії з бо¬ку татар. Вони були масово депортовані протягом 48 годин за наказом Сталіна у 1944 році. Половина населення загинула в тяжкій дорозі. Зараз у Криму проживає близько 250 тис. татар і ще приблизно 300 тис. проживає у центральноазіат¬ських республіках колишнього Радянського Союзу. Татари мають аргумент на право голосу, суть якого полягає у їх глибоких ко¬ріннях на півострові; цей статус визнаєть¬ся міжнародним співтовариством. Слабкість цього аргументу полягає в тому, що татари є малочисельним народом, який становить лише 10 відсотків населен¬ня Криму і розселений по всьому півостро¬ву. Через своє географічне розселення, до 1994 року татари не були достатньо представлені в уряді Криму.[2:33]
З огляду на:
а) таке прорадянське, в основному "совкове", трактування подій та явищ більшістю кримського населення, яке сприймає татар суспільним герпесом, а возз'єднання з Росією — історичною необ¬хідністю;
б) неспроможність українського населення Криму показати своє політичне обличчя;
в) порівняно малу чисельність татарської общини, вирішення конфлікту конкуруючих візій — буде Крим татар¬ським, російським чи українським — вида¬ється найближчим часом проблематичним.
Проте не все так погано, потрібно лише трішки розуміння з боку всіх сторін—правління України і Росії, місцевих властей, національних меншин.
Перш за все потрібно зрозуміти, що Крим—невіддільна частина суверенної держави Україна. І коли зникне політичний ажіотаж навколо цієї проблеми, то і справді реальних проблем стане менше. Все населення Криму, незалежно від національності, буде зацікавлене в розвитку Криму, а не його занепаді. Бо люди які дійсно вболівають за Крим, будуть працювати і розвивати Крим, а не займатися балачками, які шкодять йому.

2.Політичне русинство
Проблема політичного русинства на Закарпатті не нова. Вона бере свій початок з часів І світової війни, коли стало очевидним, що дві ворогуючі імперії -Російська та Австро-Угорська — розваляться, і постала перспектива у виникненні нової держави — України, до якої, як до свого національно-культурного центру потяглися й тодішні угорські русини. У процес українського державотворення 1917 — 1920 рр. були втягнуті не лише підросійська Україна, а й не меншою мірою — Україна (Русь) австрійська: галицькі, буковинські та закарпатські русини, які у XX ст. від племінно-етнічної свідомості перейшли до загальнодержавної державної свідомості, із русинів стали українцями.
Політичне русинство — проблема українська, бо вона стосується насамперед українців, колишніх русинів Австро-Угорської держави, яким до 1944 — 1945 рр було заборонено називати себе українцями. Офіційно вони мусили бути русинами, і цим уряди Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії відгороджували їх своєї метрополії, Великої України, переконували їх, що вони — окремий народ. Водночас це проблема європейська, бо зачіпає інтереси України, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, тобто — всіх країн, де українсько-руське населення присутнє. Сягає ця проблема й далі, за океан, в Америку й Канаду, куди переселилося в кінці XIX — першій половині XX ст. близько двох мільйонів русинів-українців із Австро-Угорщини. Угорські, тобто закарпатські русини зберегли тут свою самосвідомість і самоназву на рівні початку XX ст. і визнають себе "русинами" і упереджено, якщо не вороже, ставляться до України й українства. Саме ідеологи американських русинів найбільше провокують політичне русинство[3:141].
Проте, у вузлі карпатських проблем, у тому числі й політичного русинства, недо¬оцінюється роль Москви. Імперський центр кровно зацікавлений у Карпатському регіоні, через який він прорубує досі вікна в Європу. Комунікації, що зв'язують Східну і Західну Європу — три залізничні і чотири шосейні дороги, електролінії, газопроводи і нафтопроводи — пролягають через Закарпаття, за них ведеться нещадна невидима боротьба. Перед тут веде Росія. Саме Росії, російській фірмі "Деловой мир" уряд України віддав в оренду на 50 років вільну митну зону Чоп. Лише в Мукачеві створено понад 200 спільних московсько-іноземних підприємств, які працюватимуть зовсім не на збагачення місцевого населення. У цьому розпродажі закарпатцям відводиться другорядна роль дешевої робочої сили. Вільна економічна зона, яку так захищають місцеві ділки, і Карпатський єврорегіон, що є продуктом угорської експансії в Карпати, спрямовані на повне закабалення й пограбування краю.
Блокування політичного русинства з "русскоязичним населением" області промовляють самі за себе. Орієнтація на Москву, русифікація області, розігрування тут "кримської карти", загравання з кримськими, донецькими, придністровськими сепаратистами — все це підтверджує те, що політичне русинство має надійних союзників і диригентів, яким не байдужий цей ласий шматок прикордонної української території. Інтернаціоналізація Закарпаття має дуже конкретні завдання—підкорення цієї землі колишньому імперському центру. Політичне русинство зовсім не прагне герметизації краю, самоізоляції, як це здається на перший погляд. Воно, хоч і вірно служить інтересам Угорщини, насправді є п'ятою колоною Росії в Карпатах, захищає тут інтереси Росії. У цьому плані воно продовжує роботу колишніх русофілів, москвофілів, недавніх інтернаціоналістів, які під інтернаціоналізацією розуміли послідовну й агресивну русифікацію.
Політичні русини зациклені нині на двох проблемах: визнати незаконним возз'єднання Закарпаття з Україною в 1945 р. і на цій підставі повернути йому вигаданий статус "автономної республіки Підкарпатська Русь"[3:140], який вона нібито одержала після Мюнхенської змови і Віденського арбітражу 1938 р. І друге: здискредитувати Карпатоукраїнську державу 1938 — 1939 рр., довести, що вона була створена не волею і зусиллями корінного українського населення Закарпаття, а галичанами й українською націоналістичною еміграцією. Цими вигадками ще раз вбивається клин між Закарпаттям та Галичиною, провокується українофобія.
Новітнє політичне русинство організаційно оформилося в 1990 році, тоді коли й рухи за самостійну Україну. "Общество подкарпатских русинов", створене 20-го 1990 р. спочатку маскувалося під "обласне культурно-освітнє товариство". Та відразу ж після реєстрації воно зайнялося політикою, його правління вже 20 вересня цього ж року виступило із декларацією "про повернення Закарпатській області статусу автономної республіки"[3:141]. Суть "декларації" зводилася до того, щоб повернути Закарпаття до рівня жовтня 1938 р., коли воно за мюнхенською змовою стало автономним краєм у складі федеративної держави чехів і словаків. Не бралося до уваги те, що ця автономія переросла в Карпатську Україну. Загалом же Карпато-українська держава 1938 — 1939 рр. для ідеологів політичного русинства не існує, вони вважають, що її створили галичани й українські емігранти. Галичинофобія й українофобія стали наріжним каменем в ідеології і практичній роботі нинішнього політичного русинства. Із "Декларацією про автономний статус Закарпаття" , виступило також 17 липня 1991 р. Товариство угорської культури Закарпаття, яке зібралося в с. Вилок на відзначення традиційного свята нам'яті Ференца Ракоці II. [3:142] Проти України висуваються несусвітні звинувачення, вимога і претензії: повернути Закарпаттю статус автономної республіки, визнати закарпатців окремим народом — русинами, відмовитися від української літературної мови і створити кілька окремих русинських мов тощо. Вони звинувачують Україну в геноциді русинів.
Та немає правових, історичних, політичних підстав для реанумування русинства, творення із закарпатських українців окремого народу. Проведено масу досліджень з етнографії, які чітко показують, що культурно Закарпаття пов’язане з Галичиною, Україною, а не з Угорщиною. Українська держава має зрозуміти, що кожна країна, яка себе поважає, повинна реагувати на такі випади і засуджувати та усувати їх.

3.Інші міжетнічні конфлікти
Українська влада настільки не цікавиться етнічними проблемами, що для них важко знайти сприятливіший грунт. Ці конфлікти не мають такого поширення, як русинство чи кримська проблема, проте з часом можуть перерости і до таких масштабів.
 Проблемою сучасного українського суспільства є расова нетерпимість і пов’язаний з цим рух скінхедів. Це об’єднання молодих людей, які вважають своїм обов’язком очистити Україну від чорношкірих та арабів. На нашу думку, ділення людей потрібно робити не за кольором шкіри, а за тим, якою є людина в плані характеру, почуттів, відношення до інших народів. Наприклад, чому ненавидіти арабів-лікарів, які вчились в Україні, знають і розмовляють українською, лікують українців і поважають українців як націю, а Україну як державу? Хоча дуже багато чорношкірих студентів нехтують гостинністю, зневажають звичаї корінного народу, що і викликає подібну реакцію. Крім того, багато вихідців з країн Кавказу, Африки, Близького Сходу причетні до торгівлі на ринках, де поширена кримінальна злочинність. Разом з ними поширюються злочини і наркоманія. Але потрібно розрізняти нелегальну міграцію сумнівних громадян інших країн, які і є джерелом нестабільності, від мирних жителів, які хочуть мирно співіснувати.
 Відношення до циган є також не дуже позитивним у більшості населення України в силу того, що вони заробили собі авторитет злодіїв та жебраків. Хоча милостинею чи ворожбою і виманюванням грошей цигани заробляють дуже великі гроші. Граючи на почуттях українців, які є дуже жалісливими, цигани фактично живуть за їхній рахунок. Тому це і викликає різноманітні конфлікти між українцями і циганами.
 Специфічним є ставлення до євреїв в Україні. Неприязнь до них виникла ще дуже давно, з Х-ХІІ століття, коли євреї або “жиди” приходять в Україну, де активно починають займатися торгівлею, визиском простих людей. За козацьких часів євреї були шинкарями, гендлярами і за ними закріпився образ жидка Мойші, який думає лише про те, як би обдерти до останньої нитки. Та співпраця між українцями і євреями відбувалась у будь-які часи, причому співпраця позитивна. Українцям варто не спихати на євреїв усіх своїх проблем, а повчитися в них єдності, стійкості, підтримки один одного.

Висновок
Отже, міжетнічних конфліктів в Україні вистачає. Завжди хтось чимось незадоволений і прагне здобути голосним криком для себе побільше привілеїв. Та для того, щоб працювати на благо України потрібно перестати сваритися. Це стосується всіх народів, що населяють Українську державу. Потрібно припинити безглузду конфронтацію, а згадати євангельську заповідь “люби ближнього свого”. Бо Україна є християнською країною, але здається, що люди, які порушують конфлікти для свого власного зиску, прикриваючись релігійними чи національними гаслами далекі від віри і патріотизму.
Тому сила в єднанні заради доброботу, тоді безглузді протистояння відійдуть у минуле.

Список використаних джерел
1. Ґіденс Е. Соціологія. Пер. з англійської В.Шовкун, А.Олійник.-К.,1999.-726 с.
2. Лісович Б// Відвернути безглузду конфронтацію// Політика і час.-1994.- №12.- С.26-35.
3. Мишанич О. Політичне русинство—українська проблема// Сучасність, 1996.- №7-8.- С.140-149.
4. Соціологія.-К., Альма-матер.-2002.-546 с.

Категорія: Наші праці | Добавив: Igorisius (07.12.2007) | Автор: Саківський Ігор
Переглядів: 2792 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 3.0/2 |

Всього коментарів: 2
2  
стаття не погана, я таке схоже на соціологію писав...
але з деякими думками не погоджуюся...
пиши статтю від свого імені (((((

1  
цікава тема
файно написав

Добавляти коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Хостинг від uCoz