МНПТ "Обереги"
Нд, 19.11.2017, 19.56
Меню сайту

Категорії каталогу
Різне [9]
Наші праці [26]

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

null

null

Статистика

Наше опитуання
Українські етнічні території: Кубань, Холмщина, Підляшшя, Стародубщина і т.д. мають бути:
Всього відповідей: 235

Головна » Статті » Наші праці

Володимир Гнатюк як збирач фолькльору про опришків

Володимир Гнатюк як збирач фолькльору про опришків

Володимир Бірчак

Володимир Гнатюк, відомий український науковець народився, 21 травня 1871p. у с. Велесневі Бучацького повіту в селянській родині, яка відзначалася багатим знанням народної творчості. В. Гнатюк був талановитим етнографом, літературознавцем, соціологом, але, окрім цього, він був гідним представником української науки у світовій фолькльористиці.

У працях В. Гнатюка з фолькльористики видання про опришків та їхнього ватажка Олексу Довбуша займають почесне місце. Так, наприклад його стаття, що була надрукована в записках Наукового Товариства ім. Шевченка „Словацький опришок Яношік в народній поезії”. Але найвизначнішою його працею з цієї тематики є „Етнографічний збірник”, що видавався під егідою НТШ у Львові у 1910 році і де були зібрані народні оповідання про опришків.

Наштовхнув В. Гнатюка на цю працю лист гуцульського парубка Петра Шекерика Доникова, який йому у 1907 році передав тогочасний редактор „Громадського голосу” П. Волосенка. У листі хлопець із с. Голови Косівського повіту заявляв, що має змогу і бажання записувати народні оповідання про опришків. Згодом В. Гнатюк зустрівся з ним і дав йому настанови щодо зібрання фолькльору про цих народних месників. І недовгоочікуваний результат досить приємно здивував його.

В. Гнатюк серйозно зайнявся цією справою і навіть хотів включити до збірника неархівні документи про опришків, які зберігалися у різних людей. Так, наприклад у адвоката Т. Дембіцького були акти процесу Ю. Драгарюка і.т.д. Але, на жаль, це йому не вдалося, він навіть не отримав відповіді на розіслані ним запити.

Щодо збирачів народних оповідань до збірника, то тут також були проблеми. Справа в тому, що оповіднання були записані в трьох-чьотирьох карпатських селах, в інших селах ніхто просто не зголосився зайнятися цією справою, а В. Гнатюк бажав, щоб ці народні перекази надходили з більшої кількості населенених пунктів Гуцульщини. Але, незважаючи на це, матеріал був зібраний і почалася робота над сами збірником.

Щодо основних збирачів, то це були: Петро Шекерик Доників, Антін Онищук, Михайло Приймак, Ольга Кисілевька та інші.

У „Народних оповіданнях про опришків” було зібрано багато переказів, легенд, пісень та коломийок про Олексу Довбуша та його побратимів. І, судячи з них, ми тепер можемо сказати, хто такі були опришки, як до них ставилися люди та чим вони займалися.

Отже, опришки були двох видів: „хатні” та „правдиві”. „Хатними” називалися прості селяни (ґазди), які були скривджені злими панами. Наведемо уривок з одного народного оповідання про таких опришків: „Давно ґаздував у днину, а вночі вимастив си сажев(попелом В.Б.), кріс(рушниця В.Б.) на плечя, бартку(топірець В.Б.) у руки, тай готовий опришок. Грабував всю ніч, рано вернув си, перебрав си, тай уже ґазда.”[1 : 2] Але такі „хатні” неодноразово могли іти на грабунок один до одного, саме тому наступних опришків вважають „правдивими”.

„Правдивими” опришками були хлопці, які не хотіли йти до армії на 24 роки або дезертири. Наведемо один уривок і про них: „Приженут до войська, зачьнут бити, а вин гайда у гори тай здизинтерує. Ховає си лісами, найде до себе побратимив тай иде в опришки.”[1 : 3]

Були серед опришків і такі, які йшли туди лише заради наживи, тобто розбійники. Але як відомого цього аспекту не позбавлений жодний визвольний рух, чи й проста військова формація.

Діяли опришки не лише на території Гуцульщини та Буковини, а й за кордоном: „…ходили на Угорщіну, Волошшішу та на Доли.”[1 : 5]

Щодо періоду активності опришків, то вони діяли з ранньої весни до пізньої осені, а на зиму сходили в села і наймалися на службу до ґазд. Нерідко складалось так: ґазда, в якого служить опришок, міг здати його поліції, за що потім опришки мстилися. Бувши на службі, вони придивлялися до маєтків багачів, щоб потім піти туди на грабунок. В основному награбоване майно опришки ділили між собою і роздавали біднякам, але були й такі, про яких ми вже згадували, які йшли в ліс лише заради наживи.

Цікавими є деякі перекази, в яких йдеться мова про різні речі, які придумували опришки для застосування їх у своєму побуті. Як, наприклад, сірники, які за легендою вони придумали для того, щоб вночі на грабунку бачити, що брати. Чи той переказ, в якому розповідається про те, як опришки видумали ручні млини, щоб молоти собі зерно на муку в лісі.

Досить цікавою є згадка вчителя Миколи Пилата з Буковини проте, що на його території слово „опришок” вживається досить рідко, а частіше „гайдамака” чи „борець”.

Опришки за даними народних оповідань постають перед нами мужніми, сміливими, чесними і гордими людьми, що в принципі не дуже відрізняється і від суто історичної інформації про них.

Ціла низка оповідань, переказів, легенд і пісень присвячена найвизначнішому ватажку опришків Олексі Довбушу.

Так, наприклад, є багато згадок про його нелюдську силу та його непереможність. Наведемо уривок розповіді про те, як він отримав цю силу: „Він був ще малим хлопцем і пас вівці в полонині. Тай він тоти вівці загубив. То йшов дощ, блискало. А він шукав овец. А той, щез би(чорт В.Б.), плісав на плиті – дражнив сі з Богом – а громи ни могли єго побідити. Він стрілив і вбив того, щез би. За то і дістав від Бога силу і мудрість.”[1 : 84]

Найбільш відомою піснею про ватажка опришків є „Ой попід гай зелененький”. У „Народних оповіданнях про опришків” видрукувано сім варіантів цього твору.

Помер Довбуш за переказом від кулі чоловіка його коханки Дзвінки Штефана, що жив в Космачі. Але за останніми дослідженнями архівних документів, зокрема „Судової книги Станіслава”(1739-1740), в якій зафіксовані протоколи допиту опришків, він був вбитий через те, що прийшов вимагати від одного ґазди віно(придане – В.Б.). Ґазду цього було звати Штефан Дзвінка, що дійсно жив у Космачі. Коли він оженився із своє жінкою, її батьки дали їй велике віно(вівці, корови), але жінка несподівано померла, а Штефан відмовився віддавати віно назад. На що батьки жінки наслали на нього Довбуша і опришків, щоб відібрати придане дочки.

Слід звернути увагу на ще один факт у „Народних оповіданнях про опришків”, записаних В. Гнатюком, прізвище Олекси фіксується по-різному: Довбуш або Добош. То яке ж прізвище все ж таки мав легендарний опришок? Звернемось до тих ж архівних документів. У Судовій книзі Станіслава(1739-1740) в протоколах допиту опришків Олекса іменується так: Олекса Добощук або Олекса Добош. А батько Олекси називається Василь Добош.

Олекса Довбуш як в народних переказах так і в історичних джерелах постає перед нами сильним, мужнім, відважним, справедливим і щедрим ватажком опришків. На Гуцульщині і Буковині існує десятки скель, печер, стежок та каменів пов’язаних із його іменем.

Окрім народних оповідань про опришків, В. Гнатюк наводидь певні події їхньої історії із книжки „Prawem i Lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej polowie XVII wieku przez Wlad. Lozinskiego”. У ній говориться, що опришки інколи билися на боці магнатів Потоцьких, Корецьких, Балабанів та інших у їхніх невеликих поміщицьких війнах. А коли опришки ставали їм непотрібні, то вони оголошували різні універсали, спрямовані проти них. Розбійницькі напади та знущання над людьми найвизначніших польських родин, усяких Фредрів, Семенських, Фірлеїв та інших також присутні у цій книзі.

Ось такі ганебні і брутальні речі робила „сметанка”, як виразився В. Гнатюк, польського суспільства, і чи можна тоді критикувати дрібні напади опришків, людей темних, бідних, яких гнала в опришки панська злоба, знущання та крайня сваволя.

Підсумовуючи все вищесказане можна використати слова самого Володимира Гнатюка:

„Людей із іншої епохи можна оцінювати лише на підставі основного знання тієї епохи.”

В народних оповіданнях про опришків, записаних В. Гнатюком, реально відображений побут, звичаї та діяння опришків, тогочасна дійсність і навіть історичні факти та особи. Етнографічні записи, зроблені В. Гнатюком, дали поштовх до подальших досліджень про опришків та гуцульського фолькльору в цілому.

Отже, великий український вчений, етнограф, літературознавець та соціолог Володимир Гнатюк зробив великий внесок у розвик української фолькльористики та історії опришківництва.

Список використаної літератури

1.      Гнатюк В. Етнографічний збірник Т.XXVI „Народні оповідання про опришків”. – Львів.: друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка, 1910. – 354с.

2.      Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. – К.: Наукова думка, 1987. – 470с.

3.      Паночко М.М. В. Гнатюк – дослідник гуцульського фолькльору // Укр. мова і літ: історія, сучасний стан, перспективи розвитку: Наук. щорічник. – Тернопіль, 1999. – С.23-26.

4.      Будівський П. Образ Олекси Довбуша у фолькльорних творах, виданих В. Гнатюком // Роль В. Гнатюка у розвитку укр. нац. к-ри: Тези доп. і повід. наук. конф., присвяченої 120-річчю від народж. В. Гнатюка. – Тернопіль, 1991. – С.83-86..

Категорія: Наші праці | Добавив: Klapal (07.11.2007) | Автор: Володимир Бірчак
Переглядів: 2429 | Рейтинг: 5.0/2 |

Всього коментарів: 0
Добавляти коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Хостинг від uCoz